Дощ грав свою симфонію. Все навколо
оповила неповторна мелодія. Велика крапля сповзла з ринви і впала на біле вухо,
що стирчало з-під купи сухого листя. Чорний клубок шерсті завовтузився,
зашарудів. Кішка простягнулась, скарутилась клубком і знову заснула.
Хм. Чудний цей кіт. Весь чорний як
ніч з одним білим вухом, як віденська кава з білою краплею молока. Це вона
подарувала його тоді... в день коли її душа покинула цей світ... Вона була моїм
світлом, яке світило спектром у темряві мого життя, моїх дій, моїх слів. Вона
привела мене сюди, до природи, до Бога. Море бушувало. Спінені хвилі валом
кидались на берег зносячи гальку. Здавалось був саме пік шторму на побережжі
Коста-Ріки. Не помітив кота, що лащився
біля ніг. Взяв на руки і прикрив полою пальто. Задоволене мурчання веселило
його серце. Кожен порив вітру плутав сиве волосся. Чомусь здавалось, що вона
ніжно проводить рукою по старечій голові, відчувались гарачі цілунки коли дощ
сильніше сипав потоками на землю. Кришталеві сльози стікали струмками по
зморшкуватому обличчі. Вона тут! Нікуди не зникла. Просто непідвладна фізиці цього світу. Згадав як
стояли разом на пірсі та дивились на захід сонця, згадав як разом виховали
трьох прекрасних синів. Потім перебрались сюди, де природа і душа зливались во
єдино.
10 років... Уже 10 років як я сам...
Лише ця кішка...З білим вухом...
Вирішив пройтись по пірсу. В руці
зашаруділа вервиця, пальці перебирали зернята, губи шепотіли, вітер підносив
слова вгору. Раптовий вал води піднявся над ним, над будинком змиваючи все
старе, фізичне, переносячи у вічно молоде, нетлінне, духовне, до неї...До
Нього...
автор: БОГДАН ШУМЕЙ (Дрогобич)
----------------------------------------------------------------------------
Cтій, надсилайте нам свої твори на Artur_Helh@mail.ru
Немає коментарів:
Дописати коментар